Цього разу дізнаємося щось цікаве про дружин таких українських гетьманів, як: Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Михайло Ханенко, Остап Гоголь, Стефан Куницький, Андрій Могила та Георге Дука. 

Жінки Тетері — сестра та невістка Виговського

Цікавою і вельми суперечливою є шлюбна історія Павла Тетері, що був гетьманом Правобережної України у 1663-65 роках. Його першою дружиною була сестра гетьмана Івана Виговського, ім’я якої достеменно не відомо. Деякі історики вважають, що її звали Тетяною, але більш поширена версія, що Тетяна Виговська була одружена на іншому заможному шляхтичі Боглевському, а у Івана була ще одна сестра, яку і обрав собі Павло Тетеря. Ймовірно цей шлюб відбувся ще до Національно-визвольної війни в кінці 1640-х років після знайомства Павла з Виговським у Луцьку (в той час Тетеря працював там у міському суді). Подружнє життя перервалося восени 1657 року, можливо, через загибель Виговської-Тетері. Чи були в них діти, теж невідомо. Варто зазначити, що на той час Виговський тільки-но став гетьманом, а Тетеря — генеральним писарем, проте уже вважався улюбленцем самого Хмельницького, головним польським фаворитом та одним з реальних претендентів на гетьманську булаву.

Але поступово стаючи ідейним опонентом та згодом лютим ворогом Івана, Павло продовжував «кружляти» навколо його родини. Другою жінкою Тетері стала невістка Виговського — Олена Хмельницька (за іншою версією — Катерина; історики поки що не дійшли згоди з приводу її імені, може, взагалі то була одна й та сама жінка). Її перший чоловік — брат Івана Виговського Данило – загинув у 1659 році. Тетеря одружився з нею 1660 року у Суботові, отримавши, як кажуть, 1 млн. золотих приданого, а через 3 роки Павло нарешті став гетьманом Провоберіжжя (під польським протекторатом), а Олена – гетьманшею.

Польський король, що робив велику ставку на Тетерю, відразу після урочистої присяги надав подружжю привілеї на брацлавське староство та містечко Вільховець (нині – Черкаської області). Відомо, що дружина Тетері якийсь час також мешкала в Городищі (нині – Черкаської області), де приймала почесних гостей, в тому числі свого брата Юрася Хмельницького, який після зречення з гетьманської посади став ченцем. Разом з Юрасем, а також з Іваном Виговським та іншими впливовими фігурами Гетьманської держави у 1664 році Олена вступила в змову проти поляків та самого Павла Тетері. Але цю міжусобицю антипольська коаліція програла, що коштувало життя Івану Виговському (його було страчено біля того самого Вільховця, за безпосередньої участі Тетері), а Юрасю та Олені – волі (їх арештували, вивезли та ув’язнили).

Отже розкол в «клані Хмельницького» співпав з руйнуванням шлюбу Тетері, а в 1665 році поразка, при чому остаточна, від лівобережно-українських та російських військ, чекала вже на самого гетьмана, який втік до Польщі. Олена ж після звільнення оселилася у Вільнюсі, ставши черницею, та на радість католикам перейшла в уніатство. Померла вона у 1668 році, залишивши після себе дітей від першого шлюбу (про дітей від Тетері нічого невідомо) та добру пам’ять про старшу доньку великого Богдана як енергійної та амбітної гетьманши України.

Любові Петра Дорошенка

Не був однолюбом і наступний гетьман Петро Дорошенко. Історикам відомо про три його шлюби та щонайменше чотирьох дітей. Щодо першої дружини – знаємо, що звали її Ганною, і була вона донькою Семена Половця – відомого в середині 17-го сторіччя політичного та військового діяча, якому вдалося стати двічі тестем гетьмана (адже інша його донька була дружиною Івана Мазепи). Подружжям Ганна та Петро Дорошенко були недовго (імовірно з 1654 по 55 рік, коли вона померла), але встиг подарувати їм Любов – єдину доньку, яка до речі в 1673 році побралася також з представником родини військових – Юхимом Лизогубом.

Варто відзначити, що як і Тетеря, Дорошенко (а точніше – Дорошенки, особливо мати Петра) також мав амбіції на входження в родину Хмельницьких. Тому не дивно, що другою дружиною новопризначеного гетьмана Правобережної України у 1665 році стала Єфросінія Яненко-Хмельницька, донька рідного племінника великого Богдана — Павла. Двоюрідна онучка великого гетьмана зовсім не мала бажання ставати господаркою Чигирина, кохаючи до нестями іншого чоловіка, але родини Дорошенків та Яненків дотисли Петра та Єфросінію до цього шлюбу за розрахунком. Це було вигідно нащадкам Хемльницького, бо вони таким чином ставали частиною «першої родини» Війська Запорізького. А для клану Дорошенко входження в сім’ю Богдана було справою честі та престижу.

В гетьманській столиці Єфросінія (або як її звали – Пріся), як відомо, вела доволі розбещений спосіб життя, зловживаючи пияцтвом та позашлюбними пригодами. Але Петро мабуть дуже кохав свою молоду жінку та пробачав їй ці гріхи. Проте саме ця слабкість, можливо, і привела його врешті решт до рокової помилки, яка не дозволила йому остаточно святкувати перемогу над східним ворогом — Московією. В 1668 році після фактичного прієднання до Правобережної України і Лівобережжя, вбивства гетьмана Брюховецького та проголошення Петра гетьманом всієї України Дорошенко нібито отримав звістку про чергову зраду дружини і вирішив повернутися на правий берег Дніпра до Чигирина. Замість себе в якості головнокомандуючого та наказного гетьмана на Лівобережжі він залишив свого побратима — Дем’яна Многогрішного. А той не витримав тягар відповідальності та спокусився (чи здався) на пропозиції Москви стати підлеглим їй гетьманом Лівобережжя. Після цього вдалих спроб об’єднання України історія Гетьманщини вже не знала.

Нам достеменно невідомо, чи насправді Єфросінія зрадила чоловікові, чи то його «друзі» з найближчого оточення вдарили Дорошенка в «ахіллесову п’яту». А може, мати Петра, яка ненавиділа невістку вирішила таким чином помститися їй за неповагу до себе і свого сина, чи взагалі причиною від’їзду до Чигирина була польська загроза з заходу. Але якщо вірити версії зі зрадою, то схоже, що знову ключову роль в визначенні напрямку історичних подій в Україні відіграла жінка гетьмана. Знову, як і у випадку з дружиною Хмельницького Оленою Чаплинською (Мотроною), через брутальне викрадення якої Богдан остаточно вирішив почати війну проти Польщі.

Дорошенко врешті решт пробачив своїй Прісі, яка деякий час у виховальних цілях посиділа у монастирі, та повернув її додому. А вже після його зречення гетьманської булави та вимушеного переїзду до Московії 1677 року вони остаточно возз’єдналися, хоча й на чужині. Цікаво, що за свідченням очевидців екс-гетьманшу везли до Москви на 50 підводах – ось скільки скарбу нагосподарювали Дорошенко з дружиною під час свого правління у Війську Запорізькому. Спочатку у Москві, а потім в російському місті Вятка, воєводою якого Петра було призначено у 1679 році, та у підмосковному Ярополчому (нині — Ярополець Волоколамського району), яке йому подарувала московська царівна Софія, вони й жили, аж до смерті Єфросінії десь у 1684 році. Ось така любов (до речі, друге ім’я Прісі при хрещені — саме Любов). Є відомості, що була в них донька (наприклад, це могла бути Марія, яка пізніше стала дружиною російського військового діяча Івана Головіна), проте, може, помилково мається на увазі його донька від першого шлюбу Любов.

Третя і остання дружина Дорошенка — Агафія Єропкіна — була російською столбовою дворянкою. Саме вона народила вже літньому чоловікові трьох дітей – Катерину, Олександра та Петра. Їх подружнє життя, яке почалося у 1684 році, проходило переважно в Ярополчому, де він і помер у 1698 році. Цікаво, що саме від дітей Агафії та Петра походить дружина російського поета Олександра Пушкіна – Наталія Гончарова.

Гетьманші Великої Руїни

Після зречення Дорошенка в історії нашої країни почався період «великої руїни», що по суті поділив Україну на три міні-гетьманщини – польську, російську та османську. В кожній володарювали свої ватажки, які запекло воювали один з одним за підтримки своїх іноземних патронів. Так як відомостей про гетьманш періоду Руїни дуже небагато, то пройдемося по них тільки стисло.

Вже згадуваний гетьман Лівобережжя Дем’ян Многогрішний, що фактично зрадив Дорошенка та Україну, мав дружину Анастасію та п’ятьох дітей від неї. Відомо, що всі разом вони поїхали до Сибіру, куди у 1672 році на довічне заслання за зраду відправила Дем’яна Московська влада.

Його наступник Іван Самойлович мав за дружину доньку заможного міщанина Івана Голуба-Багатого — Марію. Вони познайомилися в містечку Красний Колядин на Чернігівщині, де мешкала Марія, а Іван працював військовим писарем. Сталося це у 50-х роках 17-го століття. А невдовзі у 1660 році народився і первісток Семен. Кар’єра Самойловича тоді тільки-но починалася, і входження через шлюб до кола заможних і впливових осіб Чернігівщини дало їй такий потрібний поштовх. Крім того, у подружжя було ще 2 сини та 2 доньки. До речі, один з його синів Григорій пізніше став чоловіком доньки гетьмана Брюховецького. 1687 року після невдалої військової кампанії проти Кримського ханства Самойловича, як і його попередника, звинуватили в зраді Москві та відправили до Сибіру, де він невдовзі й помер, а Марію – на постійне проживання до містечка Седнів на Чернігівщині, де мешкала на той час її донька.

Тим часом під польським протекторатом гетьманував Михайло Ханенко, а потім — Остап Гоголь. Про жінок цих гетьманів України, на жаль, достовірної інформації ми майже не знайшли. Відомо, що дружина Ханенка разом із старшим сином (всього у Ханенків було троє синів) деякий час перебувала в полоні у гетьмана Дорошенка, який перейшов під османський протекторат. Звідти Михайло був готовий визволити її навіть ціною зречення булави на користь Петра. А ось наступник Ханенка Остап Гоголь сам відправив дружину Ірину з дітьми до Польщі нібито в якості заручників, як свого роду гарантію лояльності та доказ вірності польській короні. До речі є свідчення, що саме від Ірини та Остапа, в яких було двоє синів та донька, пішов рід майбутнього письменника Миколи Гоголя.

Більше цікавої інформації маємо про дружину наступного гетьмана про-польського Правобережжя – Стефана (Степана) Куницького. Відомо, що Стефан та Олена, яка стала вдовою після смерті миргородського полковника Григорія Лісницького, одружилися десь у 1672 році. Через 11 років, вже після обрання Куницького гетьманом подружжя почало активну працю з налагодження зв’язків між вотчиною Олени Миргородщиною та Правобережною Україною. Є навіть факти, що саме через сміливу гетьманшу йшли основні потоки втікачів з Лівобережної України до правобережного Немирова – гетьманської столиці часів Куницького. Активність Олени настільки обурила лівобережного гетьмана Самойловича, що він навіть відрядив військовий загін для її викрадення, але вона встигла втекти з Богуслава, де був її осідок, до чоловіка в Немирів. У 1684 році після вбивства Стефана козаками, обуреними від його поразки в битві проти татар, Олена переїхала до Польщі. Але невдовзі повернулася та навіть вимагала відшкодування збитків та повернення їй власності у Богуславі.

Наступником Куницького на про-польському Правобережжі став Андрій Могила, а черговою гетьманшею – лубенська козачка Парасковія (Параскева) Мозиря. Найбільш цікавою історією з їх життя є епізод про численні спроби Андрія витягти свою дружину з полону Івана Самойловича, в якому вона перебувала три роки, після переходу чоловіка під протекторат Польщі та обрання його Правобережним гетьманом. З 1684 по 1687 рік Могила використав всі можливі і неможливі засоби та зв’язки, підключивши до визволення Параскеви і Яна III Собеського, і численних польських та російських дипломатів. Але Самойлович та його московські патрони всіма правдами та неправдами не відпускали гетьманшу. Кінець цій історії настав тільки коли гетьманом Лівобережжя став Іван Мазепа. Він не хотів сваритися з Польщею і швидко знайшов та повернув до Немирова відому полонянку. Отже настирливість Андрія нарешті таки принесла результат. Польські зв’язки знадобилися Параскеві і пізніше, після смерті чоловіка у 1689 році, для захисту її прав на власність. Деякий час після цього вона мешкала на Правобережжі у Фастові, Білій Церкві, а потім імовірно повернулася на Лівий берег Дніпра. А син Параскеви та Андрія після смерті батька служив при дворі у того самого Яна III Собеського.

Подарунок українській історії від сонячної Молдови

Тим часом під османським (турецьким) протекторатом після Дорошенка гетьманував вже згадуваний нами раніше Юрась Хмельницький, а протягом 1681-84 років — молдавський господар, єдиний серед гетьманів України грек за походженням Георге Дука. Його дружина – Анастасія вважається однією з найбільш відомих молдавських княгинь. Її мати, коли донька підросла, вийшла заміж за молдавського господара Євстратія Дабіжи. Про Анастасію писали, що вона була дуже вродливою жінкою із стрункою талією та чорними очами, енергійною та темпераментною. Врода та жіноча слабкість їі і згубили. Її пристрастна любовна пригода на Босфорі з Шербаном Кантакузіно, майбутнім господарем Валахії, обурила всю Європу. Про неї писали ЗМІ та рапортували закордонні посли у Константинополі. Але незважаючи на це гетьман Дука тримав дружину біля себе, удаючи, що він нічого не знає про коханців. Репутація Анастасії була повністю заплямована через її подальші авантюри – вона рятувала життя Шербана тричі, а у відповідь отримувала зневагу та байдужість. Але за любов та терпіння свого чоловіка в кінці кінців вона йому віддячила, допомігши в скрутній ситуації. Коли Георге хотів приїхати з Польщі до Молдови, щоб повернути собі трон, вона знайшла потрібні йому для цього гроші. Але підвели люди, що повинні були їх привезти, і хворий Георге впав у розпач та не переніс цього і помер. Було це у Львові у 1685 році. А через 8 років на молдавський трон вступив вже син Анастасії – Костянтин. Отже ця амбітна та авантюрна жінка встигла за своє життя побути донькою молдавської господарки, дружиною та матір’ю молдавських господарів, а також, що найголовніше для нас – українською гетьманшею.

А з 1687 року в історії України починається новий важливий етап – час правління Івана Мазепи, якого деякі історики вважають наступним великим гетьманом України після Богдана Хмельницького. Але про його шлюбну історію – вже іншого разу…

Читати «Гетьманші України. Частина 1″ (про жінок Богдана Хмельницького) >>> 

Читати «Гетьманші України. Частина 2″ (про жінок Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Івана Брюховецького, Якима Сомка) >>>

Читати «Гетьманші України. Частина 4″ (про жінок Івана Мазепи) >>>

Читати «Гетьманші України. Частина 5″ (про жінок Івана Скоропадського, Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Данила Апостола, Кирила Розумовського) >>>