В цій статті ми зробимо екпрес-огляд всіх маяків, які розтошовані на території міста Одеси та Одеської області. В наш час питання безпеки мореплавства в Чорному морі стає ще більш актуальним, а маяки в цій справі відіграють неабияку роль.
Отже, почнемо зліва направо по мапі, а точніше з південного заходу на північний схід, по усьому морському узбережжю Одещини.
Маяк острова Зміїний.
Важко повірити, але маяк острова Зміїний було побудовано з рештків давньогрецького храму VI-VII ст. до н.е. Фундамент споруди, яка була присвячена славнозвісному Ахіллесу, зберігався аж до 1837 році. Саме тоді його почали розбирати на матеріали для побудови маяку. Символічно, що Ахіллес вважався покровителем мореплавців та владикою Чорного моря. А тепер каміння з храму на його честь допомагають вказувати дорогу сучасним мореплавцям.
Будівельні роботи на острові Фідонісі (тоді острів носив таку назву — «Зміїний острів» грецькою) були завершені у 1843 році. І з того часу маяк є єдиною архітектурною прикрасою острова. Його також можна вважати найвищою точкою Чорного моря, бо ж він є єдиним маяком безпосередньо у відкритому морі. До того ж сама споруда стоїть на найвіщому місці острова Зміїний — 40 метрів над рівнем моря.
Маяк Зміїного дуже постраждав від подій Першої та Другої Світових війн. Так, у червні 1917 року після успішної бліц-атаки на острів, який охороняли російські солдати, німецький крейсер «Бреслау» артилерійським вогнем майже повністю знищив маяк та прилеглі споруди. Відновили його тільки у 1922 році, коли острів вже перебував під румунським контролем. А через 20 років маяк спочатку бомбила радянська авіація, бо він слугував гарним орієнтиром для ворожих кораблів та підлодок, а потім намагалися зруйнувати і відступаючі німецькі війська.
Наприкінці 1944 року навігаційну споруду було відремонтовано, з того часу і до наших днів він припиняв роботу тільки на короткий час для переобладнання, модернізації, встановлення нових прогресивних приладів. Туристам сьогодні дозволяють піднятися на вежу маяка та відчути велич і красу навколишньої акваторії.
Маяк Шагани.
Маяк знаходиться в Татарбунарському районі Одеській області на пересипу між солоним озером (лиманом) Шагани і Чорним морем. Його встановили у 1944 році, і спочатку він функціонував як навігаційний вогонь («устрій спеціальної конструкції, який встановлюється на навігаційних знаках або автономно, у вигляді світлофорів на різноманітних гідротехнічних спорудах»). А вже у 1965, 1983 а потім у 2002 році маяк було суттєво реконструйовано та переобладнано згідно з сучасними нормами маякобудівництва. Як і маяк на Зміїному, він гарантує безпеку плавання на підходах до порту Усть-Дунайськ.
Маяк Будаки.
Цей маяк було побудовано у 1851 році під час російського періоду в історії цієї землі поблизу селища Будаки, яке зараз зветься Курортним (Білгород-Дністровський р-н Одеської обл.). На початку XX століття, а особливо за часів румунського панування в Бесарабії в 20-30-х роках Будаки стали вельми популярним курортом, в якому успішно вели туристичний бізнес передусім німці та вірмени. Усе узбережжя біля маяка було забудовано готелями, віллами, дачами та ванними закладами.
В історії ж самого маяка є дуже трагічна сторінка. Пов’язана вона з загибеллю німецького транспортного пароходу «Зальцбург» 1 жовтня 1942 року під час Другої світової війни після атаки на нього підлодки СРСР. На кораблі крім команди знаходилося 2300 радянських військовополонених, більшість з яких загинула. Трагедія відбулася у безпосередній близькості до маяка Будяки, і зараз на її місці під водою просто на залишках пароходу є невеличка меморіальна дошка жертвам «Зальцбургу».
Маяк на той час був переважно дерев’яним, а ось у 1960 році було встановлено металеву башту. Пізніше завдяки капітальним ремонтам та реконструкціям споруда буда доведена до необхідних стандартів, щоб якісно виконувати свою головну місію — гарантувати суднам безпечне плавання на підходах до порту Білгород-Дністровський.
Дністровсько-Цареградський маяк.
Цареградське гирло, для позначення якого і було подудовано цей маяк, вважається тим місцем, звідки вирушали на Цареград (руська назва Константинополя) кораблі князів Київської Русі. Є версія, що саме з цього місця почав у 911 році свій переможний похід на греків князь Олег. Це гирло є штучною судоходною протокою між Чорним морем і Дністровським лиманом і розташовано в славнозвісному курорті Затока Одеської області.
Є свідчення, що про маяк чи якусь іншу споруду з навігаційною функцією в цій місцевості було відомо ще в часи Давньої Греції, але офіційний статус Дністровсько-Цареградський маяк отримав у 1851 році. До цього з 1827 року він працював як навігаційний знак. Цікаво, що сама Затока виникла тоді ж, завдяки відкриттю цього знаку. А у 1850 р. російська дирекція Чорноморських маяків ухвалила рішення «…знаку надати статус маяка на чолі з лоцмейстером і командою матросів із шести осіб. Конструкцію знака залишити незмінною, лише збільшити її висоту. Замінити рослинну олію на петролеум (продукт переробки нафти) і перейти на ґнотове освітлення».
Протягом 2-ї пол. XIX ст. — 1-ї пол. XX ст. Дністровсько-Цареградський маяк неодноразово реконструювали, кожного разу додаючи йому все більш прогресивні європейські та вітчизняні технології, елементи і прилади. Після повного руйнування під час відступу німецьких військ у 1944 році вже через рік маяк був відремонтований та відновив свою роботу. Сьогодні маяк має статус пам’ятника інженерної думки.
Санжійський маяк.
Маяк, що розташований в селі Санжійка Овідіопольского р-ну Одеської обл., є одним з найсучасніших в Україні. Незважаючи на його офіційне відкриття ще у 1921 році, нову башту було зведено у 2010 році. Хоча вона майже повторює технічну структуру та зовнішній вигляд своєї попередниці, яка стояла на цьому місці 50 років після останньої радянської капітальної перебудови.
Заради справедливості варто зазначити, що перебудований Санжійський маяк стоїть МАЙЖЕ на місці попереднього, бо насправді його пересунули на 100 м. від води. Сталося це тому, що море в цій місцині веде постійну і переможну боротьбу з сушею, відвойовуючи щороку біля 1 метру території. Таким чином, башта маяку може з часом через ерозію ґрунтів обвалитися у воду, і її вже не вперше перенесли далі від берегової лінії. Отже десь на 100 років проблему вирішено 
Саме через бурхливе море та з’єднання в цьому місці підводних течій з Босфору та Керченської протоки ще наприкінці XVIII ст. задля попередження кораблів тут зробили військовий пункт із сторожовою вежою. Вдень на ній вивішували морські прапорці, а вночі — ліхтарі. Саме від назви військового пункту Санджак і взяли своє ім’я Санжійка та її маяк.
Маяк Іллічівський (Чорноморський).
Маяк, що слугує безпеці кораблів при вході до нашого славетного порту Чорноморськ (екс-Іллічівськ), було відкрито у 1965 році. Цікаво, що після перейменуванням міста (з 18 лютого 2016 р.) поки що не відбулося зміни назви маяка.
Отже, Іллічівський маяк має цікаву форму круглої башти, пофарбованої червоними та білими горизонтальними смугами, та статус пам’ятника інженерної думки.
Маяк, який добре видно з берегової смуги, є певним символом Чорноморська. Його зображення прикрашає герб міста. Саме «Чорноморським маяком» зветься одна з головних міських газет (офіційний ЗМІ міської влади).
Одеський маяк.
Цей маяк дуже часто плутають з іншим одеським символов — Воронцовським маяком. Проте, саме Одеський маяк на мисі Великий Фонтан біля Успенського чоловічого монастиря був першим капітальним маяком Одеси після завоювання цих земель Росією наприкінці XVIII ст., а також одним з перших маяків всього Північно-Чорнорморського узбережжя.
Маяк було відкрито у 1827 році. Історія його побудови у 1810-1820-х роках вельми цікава. Якщо вірити джерелам, до неї доклалися і шляхетний молдавський дворянин Теутул, який віддав свій маєток на Великому Фонтані під храм та маяк, і православна церква, яка почала будівництво, і місцеве морське відомство, яке завершило зведення маяку, і навіть генерал-губернатор краю Воронцов, який дав персональну вказівку на ці будівельні роботи. За вирішальний внесок останнього в завершення будівництва маяк в народі деякий час навіть називали Воронцовським.
На той час маяк на Великому Фонтані мав круглу башту з ліхтарем, в лампі якого в якості пального спочатку використовували риб’ячий жир. Відомо, що сам чавунний ліхтар було відлито на Луганському ливарному заводі. Протягом перших 40 років навігаційні технології та техніки дуже швидко змінювали одна одну. Маяк і надалі задавав тон, у 1868 році ставши першим в Російській Імперії електричним маяком. Регулярне світло забезпечувалось за допомогою лампи Фуко.
На початку XX ст. в історії Одеського маяку настав період турбулентності. Спочатку у 1901 році через постійні зсуви маяк було перенесено подалі від берега, а водночас перебудовано і модернізовано. Потім з початком Світової та громадянської війн роботу маяку взагалі було зупинено. Знову запрацював він тільки з початком радянської доби, у 1923 році. Подальші капітальні ремонти, вдосконалення та перебудови тривали протягом століття і продовжилися в наш час. Незважаючи на високий рівень «конкуренції» з боку інших одеських маяків, Одеський маяк продовжує грати свою унікальну навігаційну роль на підходах до Одеського порту.
Воронцовський маяк.
Днем народження славнозвісного Воронцовського маяку вважається 8 листопада 1863 року. Саме тоді одночасно з відкриттям памятника генерал-губернатору Михайлу Воронцову на Соборній площі Одеси влада вирішила дати старт роботі і названого в його честь маяку.
Головною передумовою будівництва нового маяку була гостра потреба мати навігаційний знак безспосередньо в порту, без якого судна часто зазнавали аварій. Тому місцем для нової споруди було обрано саме Карантинний мол. Ще у 1845-1854 роках тут стояв старий дерев’яний маяк, який було зруйновано під час Кримської війни, у 1859-1863 рр. роботу старого маяку було відновлено, але він працював у напіваварійному режимі. Новий же Воронцовський маяк після урочистого відкриття мав уже чавунну 9-метрову конічну башту, увінчану спеціальним ліхтарем.
Наступна версія Воронцовського маяку з’явилася у 1888 році на Рейдовому молі, який було прибудовано до Карантинного молу в якості його подовження. Башта стала вище (17 м), з’явилися нова прогресивна освітлювальна техніка з Франції. А у 1910 році на маяку було встановлено ревун, який видавав звуки за допомогою повітря, що нагніталося паровою машиною.
Важкі випробування випали на долю Воронцовського маяку у XX століття, насамперед, через Першу та Другу світові війни. Страждав він і від пожеж та штормів. А 15 вересня 1941 року його підірвали за наказом радянського військового командування. Це було вимушене рішення, бо інакше маяк був майже ідеальним орієнтиром для румунсько-німецької артилерії, яка вела наступ на Одесу.
Нова історія вже третього Воронцовського маяку почалася у 1955 році, після відновлення Карантинного, Рейдового молів та зведення нової білосніжної чавунної башти заввишки 26 метрів. Важливо відмітити, що використана при будівництві нового маяку «чавунно-свинцева» технологія за багато років повністю виправдала свої високі якості в постійному контакті з агресивним морським середовищем.
Сьогодні Воронцовський маяк є не тільки головним навігаційним об’єктом Одеси, а й одним з символів міста. Його можна побачити на поштовіх марках, листівках, картинах та світлинах туристів, які шукають найкращі види на маяк, перебуваючи на Одеському морському вокзалі.
Лузанівський маяк.
Маяком Лузанівський навігаційний знак став у 1979 році, коли на його башті встановили новий світлооптичний прилад, що збільшило дальність видимості вогню до 16 миль. А до цього ця споруда, побудована у 1972 році (в селищі Ліски Одеської обл.), мала назву «Одеський Північний навігаційний знак».
Крім того, що Лузанівський маяк є одним з наймолодших в Україні, він ще один з найнижчих. Висота його башти всього 10 метрів. Але це не заважає йому в автоматічному режимі (під керуванням електроніки, а не людини) освітлювати підходи до портів «Одеса» та «Южний».
Григорівський маяк.
Безпечність морської навігації на підходах до портів «Одеса» та «Южний» також гарантує Григорівський маяк. Він розташований в с. Григорівка на Григорівському лимані, неподалік від Одеського Припортового Заводу.
Григорівський маяк, як і Лузанівський, спочатку був навігаційним знаком. Його спорудили у 1955 році, і тільки після декількох капітальних модернізацій у 1983-1986 роках він отримав статус маяку. Зараз він працює в автоматчному режимі та крім великих чорноморських портів гарантує безпеку на напрямку Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу.
Маяк Карабуш.
Карабуш є найбільш східним маяком Одещини. Він розташований біля мису Карабуш на території бази відпочинку. Його історія майже повторює історію Григорівського маяку. Зведений у 1955 році як навігаційний знак, капітальна перебудова та отримання статусу маяку у 1983 році, нова модернізація та перехід у автоматчний режим у наш час (2003 рік). Мета маяку — безпека мореплавства на підходах до порту «Южний» та Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу.
Таким чином, на Одещині працюють 12 маяків. Це всі маяки Одеси та Одеської області.
Чотири з них — першого класу (Одеський, Воронцовський, Санжійський та острова Зміїний), один — другого класу (Дністровсько-Цареградський), та 7 працюють в автоматичному режимі. В нашому матеріалі розповідається про 11 маяків. Але є й дванадцятий. Це Одеський створний задній маяк, який розташований в башточці на даху будинку за адресою вул. Преображенська, 5. Він працює в парі з Воронцовським маяком, і також є «прийомним», тобто допомагає суднам заходити в одеський порт.
Окрім маяків до гідрографічної системи входять світні навігаційні знаки, наутофонні установки, плавучі світні навігаційні знаки, віхи тощо. Всі ці об’єкти разом з маяками є зоною відповидальності Філії Державної Установи «Одеський район Держгідрографії». Деякі довідкові матеріали з веб-сайту ДУ «Держгідрографії» було використано при створенні цієї статті.